3 червня виповнюється 158 років з дня народження нашого земляка, уродженця Буська - президента Західноукраїнської Народної Республіки Євгена Омеляновича Петрушевича
Людина, яку чимало українських політиків у 1919 році хотіли бачити президентом УНР.
Здобув ступінь доктора права в Львівському університеті. Очолював боротьбу проти москвофільства, активний член Української національно-демократичної партії. Сучасники високо цінували його діяльність в австрійському парламенті.
В лютому 1918-го очолив галицьку делегацію на мирних переговорах у Бресті. Після проголошення ЗУНР обраний президентом, а з червня 1919-го – диктатором (поєднував обов’язки президента і голови уряду).
В еміграції продовжив боротьбу за відновлення незалежності ЗУНР, очолював уряд в екзилі. Після 1923-го, коли західноукраїнські землі відійшли до Польщі, розпустив уряд і переїхав до Берліну.
У період «українізації» на підрадянській Україні повірив у можливість зміни національної політики радянського уряду. Однак ця ілюзія була швидко розвіяна масовими репресіями та терором органів ДПУ-НКВД 1930-х роках.
Євген Петрушевич жив бідно, тож матеріально його підтримував гетьман Павло Скоропадський. До останнього співпрацював з Українським національним об’єднанням, іншими емігрантськими організаціями. Засудив Німеччину за напад на Польщу.
Соратники характеризували його як типового максималіста і безкомпромісного політика. «Євген Петрушевич виявляв велику енергію у найважливіші хвилини наших визвольних змагань. Поміж послами належав до діячів гострішого тону», – писав Кость Левицький у спогадах.
Помер у Берліні 29 серпня 1940-го. У 2002-му його прах перевезено до Львова та перепоховано на Личаківському цвинтарі.
У Буську гімназія та одна з центральних вулиць міста носять його ім'я, а 1 листопада 2008 року громадою споруджено пам'ятник в знак шани видатному землякові.
