Віктор Іонов

ВІКТОР ІОНОВ (1984-2026)

Іонов Віктор Михайлович народився 28 лютого 1984 року в місті Буську Львівської області.

З дитинства був веселим, допитливим і життєрадісним. Навчався у Буській загальноосвітній школі №1, а згодом, після зміни місця проживання, продовжив навчання у Буській ЗОШ №2. Мав математичний склад розуму, тому навчання давалося йому легко, особливо точні науки – математика, фізика, хімія. Після закінчення школи вступив до Львівського професійно-технічного училища №1, де здобув професію зварювальника. Захоплювався технікою та електромеханікою.

Упродовж 2002–2003 років проходив строкову військову службу в одній із військових частин міста Володимир-Волинський у снайперсько-розвідувальному підрозділі, де здобув військову спеціальність «снайпер». Після демобілізації повернувся до рідного міста, працював на одному з меблевих підприємств.

Віктор був працьовитим, відповідальним і турботливим. Багато працював, щоб забезпечити сім’ю та дати дітям усе необхідне. Разом із дружиною виховував трьох дітей – двох доньок і сина. Для них він був люблячим батьком, надійною опорою та прикладом сили, чесності й доброти.

У 2015 році Віктор перебував у зоні проведення Антитерористичної операції в районі населеного пункту Лисичанськ Луганської області, де допомагав зводити оборонні укріплення. Уже тоді звик до повітряних тривог, вибухів і обстрілів. Повернувшись додому, продовжив працювати на меблевому виробництві. Його захоплення електромеханікою з часом переросло у справжню любов до техніки. Особливе місце у його житті займав автомобіль, який він ремонтував, удосконалював і знав до найменших деталей.

10 червня 2024 року Віктор був мобілізований Золочівським РТЦК та СП і зарахований до особового складу 199 навчального центру на Житомирщині. Там проходив підготовку, вивчав броньовану техніку вітчизняного та іноземного виробництва. Після завершення навчання був направлений для проходження служби до 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

Виконував обов’язки водія-електрика, моториста роти БПЛА ІІ аеромобільного батальйону. Відтепер техніка і дорога стали його життям. Віктор доставляв боєкомплект, споряджені дрони, паливо для генераторів та бронетехніки, воду і продукти, життєво необхідні побратимам на позиціях.

Йому часто доводилося приймати складні рішення під час небезпечних виїздів, але в цьому допомагали аналітичний розум, витримка та критичне мислення. Побратими згадують його як чесного, надійного і вірного друга, який завжди був готовий прийти на допомогу, підтримати, підставити плече у найважчу хвилину. Він завжди стояв на боці добра, справедливості та людяності.

Виїзди були вдень і вночі, під атаками ворожих дронів, розбитими війною і замінованими дорогами, під палючим донецьким сонцем, у зливу, вітер, сніг і мороз. Незважаючи на втому, небезпеку та час доби, він їхав, бо знав: побратими чекають.

4 червня 2025 року під час евакуації поранених побратимів та двох полонених окупантів у районі населеного пункту Серебрянка внаслідок атаки ворожих FPV-дронів Віктор отримав множинні осколкові поранення обох ніг. Та попри сильний біль і втрату крові він зміг доправити пошкоджену машину з людьми до місця призначення – міста Сіверськ.

Лікування проходив у військово-медичному госпіталі в населеному пункті Олександрівка Краматорського району Донецької області. Від реабілітації відмовився, бо знав, що побратими потребують його допомоги.

Після лікування повернувся до виконання службових обов’язків у Краматорську. І знову були дорога, нескінченні виїзди та щоденний ризик.

9 березня 2026 року, повертаючись на базу в Краматорськ після чергового виїзду, життєва дорога воїна обірвалася. На темній нічній дорозі поблизу Слов’янська Віктор загинув, залишившись вірним побратимам, Батьківщині та українському народові.

Йому назавжди 42… У нього залишилися батьки, сестра та троє дітей.

І знову дорога. Довга дорога додому, де всі чекали повернення захисника. На щиті. До рідного дому, на вічний спочинок.

Поховали Віктора Іонова 16 березня 2026 року на Пантеоні Героїв у місті Буську.

Він пішов із життя вільним і нескореним, захищаючи Україну, залишивши рідним, друзям і побратимам невимовний біль втрати, безмежний смуток і світлі спогади.